Кабінет Міністрів України оприлюднив наприкінці 2021 року новий законопроєкт №6458 “Про здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду”. Чи може стати запропонований закон драйвером розвитку державно-приватного партнерства (ДПП)?
Тотальна забудова
Питання реконструкції старої забудови великих міст в Україні вже данво перезріло. Його намагались вирішити чи не весь час української незалежності. Цієї теми я торкався ще у 2017 році.
Хаотична забудова передмістя Києва виявила критичну проблему перевантаження технічної і соціальної інфраструктури. Деякі школи мають до десяти класів на паралелі, до сімейного лікаря неможливо потрапити. Забудовники намагаються максимально здешевити будівництво, та нехтують дитячими садочками, школами та закладами охорони здоров’я.
Без механізму вирішення питання будівництва соціальної інфраструктури реконструкція застарілого житлового фонду стане черговою профанацією.
Формально реконструкція житла підпадає під сферу взаємин суто приватних осіб – забудовників та власників житла (в окремому випадку – місцевої влади, якщо та, наприклад, виступає як власник гуртожитку, чи неприватизованого житла).
Але школи і лікарні – це переважно державна (муніципальна) справа.
Соціальна інфраструктура для ДПП
У законопроєкті питання реконструкції у визначенні чітко прив’язується до соціальної інфраструктури: комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду — реконструкція багатоквартирних будинків, об’єктів інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, розташованих у межах кварталу (мікрорайону) застарілого житлового фонду.
Також проєкт закону визначає, що під соціальною інфраструктурою розуміється комплекс закладів, установ та підприємств з обслуговування, які забезпечують потреби населення у сфері охорони здоров’я, соціального захисту, виховання та освіти, культури, фізичної культури та спорту, торгівлі, тимчасового проживання, побутового, житлово-комунального обслуговування тощо.
Ознаки ДПП можна побачити серед визначених напрямків державної політики у сфері комплексної реконструкції кварталів, зокрема через механізм співфінансування за рахунок коштів місцевого, державного бюджетів, інвесторів-забудовників та інших коштів, не заборонених законодавством, а також через державну підтримку здійснення заходів із комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів), яка полягає у співфінансуванні реалізації проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду за рахунок коштів державного бюджету, кредитування за рахунок коштів державного бюджету суб’єктів господарювання для реалізації зазначених проектів.
Показники мінімально допустимого рівня забезпечення об’єктами соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури мають бути встановлені у повідомленні про проведення конкурсу із залучення інвесторів-забудовників
Участь інвестора-забудовника у створенні об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури на території комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду є обов’язковою умовою конкурсу.
Без гарантій
Запропонований урядом законопроєкт “Про здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду” у запропонованій редакції проблему з соціальною інфраструктурою вирішує лише частково. Окреслимо деякі проблемні питання:
- Не визначено, що буде братись за основу при визначенні показників мінімально допустимого рівня забезпечення об’єктами соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури. Умовно кажучи, була лікарня на 300 ліжок, а стане на 50.
- Відсутні гарантії збереження певного типу соціальної інфраструктури. Теоретично, можна буде знести поліклініку, а замість неї побудувати бібліотеку, чи навпаки – замість повноцінної школи побудувати амбулаторію на декількох сімейних лікарів. Сума капітальних витрат може відрізнятись на порядки. При цьому формальний компонент будівництва з урахуванням соціальної інфраструктури буде збережено.
- Законопроєкт чітко не наголошує, хто має нести витрати на будівництво соціальної інфраструктури. З однієї сторони, це надає економічну свободу партнерам, з іншого, приймаючи до уваги традиції країни, будівництво соціальної інфраструктури стане тягарем держави, а ліквідне житло будуватиметься приватним партнером.
Загалом законопроєкту можна дати позитивну оцінку, як спробі системно вирішити перезріле питання реконструкції застарілого житлового фонду. Навіть концептуальне окреслення питання необхідності відновлення та розвитку соціальної інфраструктури є прогресивним кроком.
До речі, технічна інфраструктура також варта уваги з точки зору ДПП. Світова практика свідчить про успішний досвід впровадження ДПП на рівні водопостачання, водовідведення, стічних вод, вивезення сміття тощо.
Навантаження на комунальні мережі при реконструкції пропорційно зростатимуть.
Головний зміст законопроєкту, як на мене, полягає у потенційному розширені сфер впровадження ДПП в Україні, хоча прямо у законопрєкті це не визначається.
Юрій Шпак для ppp-ukraine.com